Літературний дайджест



19 січня 2015 року


Як розмовляти з дітьми про мистецтво?



        «Видавництво Старого Лева» підготувало книжку  із серії "Як відкрити дітям світ мистецтва?» Як зацікавити малечу найвідомішими світовими шедеврами? Про це розповіла французька письменниця та мистецтвознавець Франсуаза  Барб-Галль на сторінках книжки «Як розмовляти з дітьми про мистецтво?» Українською книжка побачить світ уже цього місяця. Простими словами і в зручній формі авторка книжки підказує, як навчити дітей «бачити» картину, розуміти її і відчувати. На найбільш поширені й актуальні питання  запропоновано лаконічні відповіді, покликані задовольнити цікавість і заохотити до нових пошуків. Це конспект, путівник, довідник і мистецький альбом водночас, який можна ретельно вивчати вдома, нашвидкуруч гортати у транспорті чи розглядати в парку. Книжка адресована не лише натхненним батькам і педагогам, які прагнуть змалку зацікавити дітей світом мистецтва, - вона й для тих допитливих читачів і читачок, які ніяк не знаходили часу його пізнати. Переклад українською здійснила Софія Рябчук, автор обкладинки – Назар Гайдучик.


За матеріалами газети "День"






30 грудня 2014 року

Що покласти під ялинку

«День» прочитав книжки для дітей українських авторів, що побачили світ 2014 року. Кількість і якість — приємно дивують.








Попри дуже непростий рік для України, сегмент дитячої літератури розвивався досить бурхливо. 2014 року чітко окреслився пошук видавцями нових тем і нових форматів, більш сміливих і незвичних для українського книжкового ринку ілюстрацій. Не всі книжки можна назвати стовідсотково вдалими, але, загалом, оця готовність до експериментів принесла свої плоди. Українські книжки виходять на світовий ринок. Наприклад, книжка-картинка творчої студії «Аграфка» (Романа Романишина та Андрія Лесіва)  «Зірки та макові зернята», що побачила світ у «Видавництві Старого Лева», здобула відзнаку OperaPrima престижної Міжнародної літературної премії Bologna Ragazzi Award, яку присуджують за видатні досягнення, дослідження та реалізацію інноваційної видавничої продукції. ЇЇ було перекладено кількома мовами. Але головне —  ці книжки почали помічати і в Україні. Не лише критики та журналісти, а й батьки.


Цього року чи не найпродуктивнішим було «Видавництво Старого Лева». Серед його новинок можна знайти подарунки і для найменших, і для підлітків. Книжки, про які багато говорили у соцмережах і ЗМІЮ — продовження історії про кротиків від Тараса та Мар’яни Прохаськів «Куди зникло море»; дебют у дитячій літературі письменниці Катерини Бабкіної — «Гарбузовий рік»; оригінально оформлену книжку творчої майстерні «Аграфка» — «Антоміми», в якій йдеться про веселих монстриків, що демонструють значення протилежних слів. Чи не вперше були видані книжки на важливі й гострі для нас теми — «Казка про Майдан» Христини Лукащук і книжка Зірки Мензатюк «Як я руйнувала імперію». Як вказано в анотації до книжки, це «перша українська повість для підлітків про останні роки радянської імперії». Попри те, що твір Зірки Мензатюк підняв хвилю критики, не відзначити саму появу в Україні теми, присвяченої антитоталітаризму, не можна. Це лише перша спроба, згодом кількість якісних і цікавих видань на таку тематику  має зрости. Сьогодні це важливо.
Цього року з’явилося нове видавництво «Фонтан казок», яке встигло видати десяток книжок. Для найменших читачів тут варто звернути увагу на книжечку «Зайчикове Різдво» Івана Андрусяка, за жанром окреслену як віршоказка, з прекрасними ілюстраціями Юлії Пилипчатіної. Чи абсолютно незвичні й цікаві книжки із серії «Добрі вірші». Наприклад, книжка-«перевертун» Василя Карп’юка, що складається з двох циклів — «За руку з черепахою» та «Івасик, Ісусик і Марічка». Це — верлібри. Оригінальні, незвичні, а часом і парадоксальні верлібри, з відчутною атмосферою Карпат...
Ще одна добра новина — схоже, колись успішне  видавництво «Грані-Т», яке перебувало в стані «коми», починає відроджуватися. Принаймні кілька достойних новинок — вже на полицях книгарень. Серед них — повість із елементами коміксу «Авіа. Пташиний диспетчер» Оксани Лущевської.
Видавництво «Веселка» цього року теж потішило —  започаткувало нову серію книжок-картонок для найменших, взявшись перевидавати улюблені книжки кількох поколінь українців. Для початку видали чотири — підбірку скоромовок «Перепеличка мала-невеличка» (худ. В’ячеслав Легкобит), казочку «Солом’яний бичок» (худ. В’ячеслав Легкобит), збірку українських народних дитячих пісеньок та виграшок «Сімсот солов’ят» (худ. Юрій Крига) та українські народні лічилки «Джибанець-воронець» (худ. Юрій Крига, 1971 року, наприклад, наклад цієї книжки складав 300 тисяч). У середині грудня у цій серії світ побачила книжка-картонка «Рукавичка» з ілюстраціями Валентини Мельниченко. На книжковому ярмарку в Українському домі, куди книжку привезли просто з друкарні, її розкупили за півдня.
У видавництві «Братське» останнім часом регулярно видають цікаві книжки для найменших. Серед знакових — книжка-білінгва «Скільки» / How Many? (автор — Галина Кирпа, ілюстратор — Ольга Гаврилова), перша із запланованої серії двомовних видань для малечі. Нещодавно тут побачила світ ще одна книжка для найменших — «Подорож листа». Це історія заповітного бажання однієї маленької дівчинки, про яке вона написала до святого Миколая. Автор — Валентина Вздульська, ілюстрації — Даші Ракової.
Маленьким любителям книжок, прогулянок і Києва сподобається стильний і цікавий дитячий путівник «Мій маленький Київ» (видавництво Laurus). Інтерактивна книжка з елементами гри — найкращий спосіб зацікавити дитину історією та архітектурою міста.
Щодо книжок для підлітків, то їх так само не надто багато. Але цього року з’явилися цікаві новинки. Тут варто згадати літературну агенцію Discursus, яка  започаткувала свою підліткову серію. Уже опубліковано книжки Дзвінки Матіяш, Михайла Іваська та Галини Рис. «Видавництво Старого Лева» перевидала книжки із серії «Майже дорослі» в новому оформленні. Підліткам можна запропонувати й трилогію Сергія Оксеника «Лісом. Небом. Водою». Наприкінці цього року у видавництві «Смолоскип» світ побачила третя —  заключна — книжка із серії. А попередні дві — перевидано. Це пригодницько-фантастичний роман для підлітків, написаний на матеріалі питомої української міфології. Повість для підлітків «Душниця», видана у «Видавничому домі «Києво-Могилянська академія», було відзначено в різноманітних рейтингах видань та інтернет-порталів, що спеціалізуються на книжковій темі. Твір українського письменника-фантаста Володимира Арєнєва здобув низку престижних нагород Європи та Росії. У ньому автор розкриває теми смерті, душі, зради зрозумілою для підлітків мовою.
Варто звернути увагу й на графічний роман «Герой поневолі» за однойменною повістю Івана Франка, виданий у видавництві  «Леополь». Автори — Міхай Тимошенко і Кирило Горішний. Графічний роман — взагалі рідкісний жанр для нашого книжкового ринку, а тут ще й така цікава тема.

Це — далеко не всі новинки цього року, але найкращі. Приємного читання!


За матеріалами газети "День"












20 жовтня 2014 року


Лауреат Нобелівської премії з літератури 2014 року

Цього року лауреатом Нобелівської премії з літератури  став 69-річний французький письменник Патрік Модіано





Патрік Модіано —  один із найяскравіших представників повоєнної генерації французьких письменників, названий «Прустом нашого часу», який став класиком у себе на Батьківщині, проте мало відомий за межами Франції. За словами одного з представників Шведської академії, премію йому присуджено за «мистецтво пам’яті, завдяки якому він показав найнезбагненніші людські долі й розкрив нам світ часів окупації».
Одна з основних тем у творчості Патріка Модіано - втрата власного коріння у сучасного суспільства й пошуки ідентичності (як власної, так і національної, соціальної). Його героїв бентежить відчуття втрати, відсутності, відчуженості, а минуле не відпускає і тривожить їх. Оповідач у його творах виступає зазвичай у ролі спостерігача, страждаючи й намагаючись віднайти сенс численних подій, пригадуючи найдрібніші деталі, вивчаючи найдріб’язковіші на перший погляд документи, які допомогли б йому глибше зрозуміти самого себе, своїх близьких або й узагалі незнайомців. Деякі його сторінки ніби написані справжніми детективами чи істориками.
Інша тема, до якої постійно повертається Модіано, — період німецької окупації Франції, «ганебна епоха». Неоднозначні політичні погляди батьків (батько займався спекуляціями разом із колабораціоністами, а мати працювала на кіностудії «Континентал-Філмз», створеній за сприяння нацистів) не могли не вплинути на свідомість автора. Всі його головні герої живуть у ситуації невизначеності, непевності, двоїстості, страху бути викритими.
Два романи Патріка Модіано — «Вулиця Темних Крамниць» та «Зниклий квартал» — були перекладені українською мовою й вийшли друком 2005 року у видавництві «Пульсари» в рамках Програми сприяння видавничій справі «Сковорода» Посольства Франції в Україні, відтак започаткували знайомство українського читача з цим своєрідним і непересічним французьким письменником.


За матеріалами газети "День"





13 жовтня 2014 року



Найкраще для найменших
Українські книжки потрапили до міжнародного рейтингу дитячої літератури White Ravens




Цього року у світовому рейтингу дитячої літератури White Ravens («Білі Ворони») опинилися три українські видання. Експерти відзначили філософську історію «Хто зробить сніг» Тараса та Мар’яни Прохаськів, що побачила світу у «Видавництві Старого Лева», «Лісову пісню» Лесі Українки в оформленні Поліни Дорошенко («Основи»), а також книжку віршів «Із життя хитрих слів» Романа Скиби з ілюстраціями Тетяни Денисенко (Laurus).
Міжнародний каталог White Ravens виходить щорічно з 1996 року й містить перелік з 250 найкращих дитячих книжок із понад 40 країн світу. Видання оцінюють фахівці Міжнародної молодіжної бібліотеки (International Youth Library, IYL) в Мюнхені. Серед критеріїв — літературний стиль, універсальність теми, художнє рішення і дизайн книжки. Українські видання у списку не вперше. У різні роки до нього потрапляли книжки видавництв «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» («Рукавичка» з ілюстраціями Володимира Голозубова, «Козак Петро Мамарига» в оформленні Кості Лавра, «Снігова Королева» та «Казки Туманного Альбіону» з малюнками неперевершеного Владислава Єрка, «Песик та його місячні друзі» з ілюстраціями Сергія Савченка), «Грані-Т» (поетична збірка Василя Голобородька «Віршів повна рукавичка» з ілюстраціями художниці Інги Леві та «Вісім днів із життя Бурундука» Івана Андрусяка з ілюстраціями Ганни Садко), «Навчальна книга — Богдан» («Рукавичка» та «Ріпка» в оригінальному оформленні творчої майстерні «Аґрафка»), а також «Видавництва Старого Лева» («Казка про Старого Лева» Мар’яни Савки»).
Український письменник Роман Скиба у свої книжці «Із життя хитрих слів» у дотепній, ігровій формі відкриває для маленьких читачів явища омонімії та паронімії. Видання містить тринадцять крихітних поезій, в яких обігруються різноманітні образи (літо-літа, сонях-сонечко, лисички-лисичка, Крит-кріт, такса-такса тощо). Невеличкий і формат видання — книжечку зможуть погортати навіть найменші читачі.
Подія для поета стала приємним і несподіваним сюрпризом.


За матеріалами газети "День" 


29 серпня 2014 року


Бібліотека як диво





У жвавій частині Стокгольма, у самому його «серці», знаходиться мистецький центр Kulturhuset, де розташовано унікальну дитячу бібліотеку. Вона подобається місцевим мешканцям і справедливо вражає туристів. Ергономічно адаптована, з фірмовим шведським дизайном, ця книгозбірня — направду дивовижне місце для дітей від 0 до 18 років, яке, здається, здатне заохотити до читання кожного, хто лиш переступить її поріг...
Гостей на вході просять роззутися — це простір для діток з найменшого віку, і тут має бути чисто, безпечно і по-домашньому.
 Перші зали — для наймолодших. Тут низенькі полички, де на зручних подушках розташувалися матусі й татусі з зовсім маленькими дітьми — до двох років. Така малеча, звичайно, читати ще не вміє, але, граючись і повзаючи в бібліотеці, тримаючи в руках маленькі і яскраві книжки, привчається до них. Батьки у цей час можуть почитати літературу про виховання, що зручно розміщується у цьому ж відділі.
Прямуємо далі — бачимо дуже важливу залу для дітей від 4 до 10 років — того періоду, коли дитина, власне, привчається до регулярного читання. Полиці та шафи тут зроблені з дуба. Дизайн неймовірно гарний — до стелажів ведуть симпатичні сходинки, які дуже подобаються дітям. Деякі з них вони можуть самі пересувати, щоб дістатися до потрібної книжки. Полиці не перевантажені літературою — щоб діти могли легко знайти потрібний том.
Дітям ця зала нагадує бібліотеку зі школи Гаррі Поттера — з духом старовини та дива. Варто відзначити, тут і справді казково. Кожен відвідувач може знайти собі затишне «таємне» місце для читання — таку собі нішу, приховану за полицями, яка дозволить залишитися наодинці зі світом книжки. Література в цій залі розташована не традиційно, за алфавітом, а згідно з дитячою логікою. Наприклад, на найнижчих поличках — томики історій про тварин, які живуть під землею чи плазунів, а на найвищих — про птахів.
Далі — кімната художньої творчості, де самотужки або за допомогою художника дитина може в своє задоволення помалювати різними фарбами на мольберті. Не секрет, що читання — процес, який надихає, тож натхнення може бути тут втілене у творі образотворчого мистецтва.
Наступна зала вражає ще більше — це простір для тінейджерів, в якому із читанням можна поєднувати усі можливі захоплення. У центрі стоїть барвисте дерево, обвішане повідомленнями від дітей. Окрім, власне, книжок — сучасних, класики та яскраво-червоних «багатоповерхових» фантастичних конструкцій для читання, на яких можна зручно сидіти чи лежати, — є тут і безліч інших цікавинок. Є куточок з постерами легендарних гуртів та музичними інструментами — для меломанів. Є сцена та костюми — для охочих підготувати виставу. Є також місце, де можна подивитися екранізацію щойно прочитаної книжки. Дозволено навіть використовувати комп’ютери — тут їх розглядають не як «ворога» книжки, а лише як засіб знайти необхідну інформацію. У просторі бібліотеки, на думку швецьких спеціалістів, дитина взагалі не має зустрічати жодних заборон.
Несподівано в книгозбірні можна знайти ще й... кухню, з довгим дерев’яним столом, обладнану усім необхідним для приготування смаколиків. «Насправді на кухні й відбувається більшість розмов про літературу і про життя загалом», — розповідають співробітники.


 Створення новаторських бібліотек є одним з пріоритетів держави у Швеції. Адже попри надзвичайно високі стандарти життя тут також спостерігається тенденція стрімкого падіння рівня читання серед дітей. Країна намагається боротися з цією проблемою усіма методами — існує навіть посада посла читання. Держава розвиває найрізноманітніші стратегії, спрямовані на зацікавлення дітей літературою. Це і сайти-каталоги книжок, які сподобаються дітям своєю графікою та можливостями, і мандрівні фургончики-бібліотеки, і літературні конкурси та виставки. Оскільки особливої уваги потребують хлопчики, саме для них були запроваджені цікаві експерименти. Наприклад, поєднання читання з... футболом. Шаленої популярності свого часу набула книжка відомого шведського футболіста Златана Ібрагімовича «Я — Златан», всі хлопці одразу захотіли її прочитати.
Не виникає сумніву, що шведські фахівці запропонують ще багато розумних ідей щодо пропагування читання. І їх нам, безперечно, варто переймати — від створення бібліотек до суспільної дискусії про роль книжки для дітей. І головне — робити це не «для галочки», а зі свідомим відчуттям соціальної відповідальності.





За матеріалами газети "День"





14 квітня 2014 року


"Книжковий Арсенал" : "список покупок"



На "Книжковий Арсенал" треба йти з прицілом на цікаві події, лекції, презентації та спілкування. Але також це хороша нагода поповнити, а то й сформувати якісну домашню бібліотеку. В тому числі  - дитячу. Одразу варто зауважити, що цьогоріч помітно піднявся рівень книжок для дітей та підлітків - як за змістом, так і за оформленням, причому для найменших також. І радити тут щось - справа невдячна: на "Книжковому Арсеналі" кожен знайде собі літературу до душі. Втім, кілька новинок все ж таки варто відзначити. Наприклад, книжку для підлітків "Як я руйнувала імперію" ("Видавництво Старого Лева", 2012). Це перша українська повість для підлітків про останній період Радянського Союзу і взагалі одна з небагатьох книжок для дітей і підлітків, в якій автор висвітлює тему тоталітарного минулого й питання вільної країни і демократії.
Або новинки від видавництва "Основи". Щойно із друкарні - "Червона книжечка" для дошкільнят про звірів, птахів, риб, рослини та гриби, які внесені до Червоної книги України. Також у ній - практичні й нескладні поради для малюків, як допомогти довкіллю. Наприклад, про необхідність дбайливого використання води чи раціональну утилізацію використаних батарейок. Ідеальна книжка для небанального й цікавого екологічного виховання малечі. 
Для дітей старшого віку варто придбати "Лісову пісню" Лесі Українки в оформленні молодої художниці Поліни Дорошенко (також видавництво "Основи"). Це перша книжка зі шкільної серії видавництва, розрахованої на учнів 9-11 класів, у якій програмні твори ілюструватимуть молоді українські художники. Обов`язково до свого "списку-орієнтиру" доречно включити й стенди інших видавництв: "Навчальна книга - Богдан", "Грані-Т", "Урбіно", "Майстер-клас" та інші. Адже це далеко не всі новинки, варті уваги. Буквально кожен видавничий стенд запропонує щось цікаве - на будь-який вік, смак і гаманець.



За матеріалами газети "День"



19 березня 2014 року


«Зірки і макові зернятка». І перша нагорода для України


Книжка-картинка авторів та ілюстраторів - Романи Романишин і Андрія
Лесіва - здобула престижну нагороду Opera Prima конкурсу Bologna Ragazzi Award 2014. Учора, 24 березня, в італійському місті Болонья розпочався 51-й ярмарок дитячої книжки. На ньому традиційно представлено понад тисячу експонентів з-понад 70 країн. Україну представлено тут уже вдруге. Торік "Видавництво Старого Лева" та "Грані -Т" уперше показали там українські книжки, а цьогоріч - "Видавництво Старого Лева" привезе звідти нагороду. Це вперше українська дитяча книжка здобуває нагороду Болонського ярмарку дитячої книжки за весь час його існування. Книжка "Зірки і макові зернятка" Романи та Андрія з Творчої майстерні "Аграфіка" ("Видавництво Старого Лева", 2014 рік) увійшла до числа переможців у номінації Opera Prima конкурсу Bologna Ragazzi Award 2014. Ця премія присуджується за видатні досягнення, дослідження та реалізацію інноваційної видавничої продукції.
"Зірки і макові зернятка" - історія про один день із життя дівчинки Дори, доньки відомих математиків. Вона має розвинену уяву, багатий образами внутрішній світ. Із дитинства її оточували математичні формули та числа, і крізь таку цікаву гуманітарно-математичну призму Дора сприймає своє щоденне оточення, вона любить усе рахувати - листочки в парку, макові зернята, гудзики на пальтах людей, літери в татовій газеті. . . Важким випробуванням стає  для неї намагання полічити зірки на небі, й тут їй допоможе мама своєю порадою, що будь-яке складне завдання в житті слід починати з простого, йдучи до мети маленькими кроками.
Відзнака Bologna Ragazzi Award автоматично ставить українське книговидання на світовий рівень, вписує українську дитячу книжку в актуальний світовий контекст, розкриває широкі можливості для зав`язування професійних контактів, розвитку та співпраці.


Бути собою

З Днем народження, Ліно Василівно!





Здавалося б, це так просто — бути собою. Щодня, щороку, все життя... Не зраджувати собі, не продаватися, не піддаватися спокусам, які лукаво  обступають тебе зусібіч.
Це дуже просто. Треба тільки (тільки!) дорожити своєю внутрішньою свободою, пам’ятаючи: схибиш у малому — втратиш у великому. Надто якщо ти — поет, митець.
Ліна Костенко не раз поверталася у своїй поезії до цієї думки.
І в історичному романі у віршах «Маруся Чурай», героїня якого не може дозволити собі поступитися ні в чому: вона знає, що угоди із совістю — фатальні для творчості. Естетика без етики? Ні, це не для неї — робити вигляд, лукавити.  «А з чого ж, Грицю, пісню, я складу?» — запитує Маруся Чурай не так Гриця, як сама себе, коли той радить забути про його зраду і спробувати перехитрити долю.
І поема «Сад нетанучих скульптур» — теж про етику й естетику. Про повчальну — сумну — історію митця, який згубив талант, бо дозволив світу впіймати себе...
Поезія Ліни Костенко здатна «прищеплювати» дух свободи. Вона нагадує  про СПРАВЖНЄ і ВІЧНЕ в цьому нашому дивному житті — про совість, милосердя, любов... Про вічний поєдинок добра і зла... Про потребу вибудовувати себе — щодня, щороку, все життя. Якщо, звісно, ти хочеш бути Особистістю і не хочеш, за Шевченком, «гнилою колодою по світу валятись»...
Присутність Ліни Костенко серед нас, сущих серед тривог, що стають незмірними, відчуваєш постійно — і тоді, коли вона говорить, і тоді, коли мовчить.
Вона — Особистість. Може, саме тому навіть її мовчання буває красномовнішим за слова.
Сьогодні у Ліни Василівни — день народження. Гадаю, найкращий спосіб привітати поетесу — розгорнути томик її віршів, і тим самим залишитися з нею наодинці...




Ліна КОСТЕНКО

 * * *
Прости мені, мій змучений
народе,
що я мовчу. Дозволь мені
мовчать.
Бо ж сієш-сієш, а воно не сходе.
І тільки змії кубляться
й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким
не згодні.
Злість рухає людьми. Але у бік
безодні.

* * *

Доки ж ці пута, пора і звільнить.
Де ж ви, мої золоті пасторалі?
Літо літає і осінь дзвенить.
Розпач накручує чорні спіралі.
Де ж мого слова хоч би хоч луна?
Знову пішла Україна по колу.
Знову і знову, ще раз у ніколи?!
Хочеться чуда і трішки вина.




26 лютого 2014 року


Вперше українська книжка здобула премію на конкурсі Bologna Ragazzi Award 2014



Книга для дітей "Зірки і макові зернятка" стала першим українським виданням, яке отримало престижну премію Opera Prima на конкурсі Bologna Ragazzi Award 2014. Її підготували до друку автори та ілюстратори творчої майстерні "Аґрафіка", а випустило "Видавництво Старого Лева", повідомляє УНН. Автор та ілюстратор книги Роман Романишин та Андрій Лесів зазначили, що працювали над цим проектом майже весь минулий рік. Вони також відзначили, що дивовижно вражені такою високою оцінкою їхньої роботи.

"Для нас особисто відзнака Bologna Ragazzi Award є надзвичайно важливою. Ця нагорода присуджується найкращим виданням світу, це символ найвищої проби в галузі дитячих книг і надзвичайно високо цінується серед професіоналів", - зазначили автори видання.

Премія Opera Prima присуджується за видатні досягнення, дослідження і реалізацію інноваційної видавничої продукції. Обов'язковою умовою для здобуття нагороди є наявність дебюту автора або ілюстратора видання. Церемонія нагородження пройде 24 березня під час 51-го ярмарку в Болоньї, де буде представлено понад тисячу експонентів з понад 70 країн світу.

За матеріалами газети "День"





16 січня 2014 року


Знаменитий письменник Гюнтер Грасс заявив, що більше не пише романів 



Лауреат Нобелівської премії в галузі літератури, видатний німецький письменник Гюнтер Грасс заявив, що покинув писати романи... В інтерв'ю німецькому виданню Passauer Neue Presse 86-річний письменник зізнався, що здоров'я не дозволяє йому витратити п'ять чи шість років на підготовку матеріалу для нової книги.

За словами Грасса, саме стільки часу йому зазвичай потрібно на дослідження перед написанням твору. Зараз, за словами письменника, він присвячує свій час заняттям малюнком і акварельним живописом. Як він сказав, ця "творча активність допомагає народитися деяким текстам". З огляду на це висловлювання, можна передбачити, що зовсім покидати літературу Грасс не збирається.
Останній роман Гюнтера Грасса - "Слова Гріммів" - побачив світ 2010 року. В ньому розповідається про життя відомих казкарів - братів Вільгельма та Якоба Гріммів.  Грасс здобув світову популярність після виходу 1959 року його дебютного роману "Бляшаний барабан".
1999 року Грасс одержав Нобелівську премію з формулюванням : "Його грайливі та похмурі притчі висвітлюють забутий образ історії".
2006 року Грасс, який упродовж багатьох років закликав Німеччину сміливо подивитися на своє нацистське минуле, в автобіографії зізнався, що у 17-річному віці, наприкінці Другої світової війни, був членом "Ваффен-СС". Він заявив, що не чинив військових злочинів і не зробив жодного пострілу. Його зізнання викликало різку хвилю критики. newru.com нагадує, у квітні 2012 року Грасс  опублікував у низці європейських газет вірш "Що має бути сказано", в якому виступив із різкою критикою політики Ізраїлю щодо Ірану, а також з приводу запланованих постачань підводних човнів із Німеччини до Ізраїлю. У вірші Грасс назвав Ізраїль "порушником неміцного миру" та закликав світову спільноту взяти під контроль атомну програму цієї держави. Публікація також викликала велику хвилю критики, Ізраїль заборонив письменникові в'їзд до країни, а в Німеччині політики та ЗМІ звинуватили його в антисемітизмі.

За матеріалами газети "День"


25 грудня 2013 року


"Ніч перед Різдвом" від Мішель


Перша леді США Мішель Обама читає казку «Ніч перед Різдвом» маленьким пацієнтам та їх батькам у національному медичному центрі у Вашингтоні.


За матеріалами газети "День"



10 жовтня 2013 року

Ті, хто найбільше читає


Днями я бачив чергу у книжковому магазині. Причому не за якимсь настирливо рекламованим бестселером, не внаслідок спеціальних святкових знижок, а просто так, у звичайний день — черга з пересічних покупців, що прийшли за абсолютно різними виданнями.
Відбувалося це в Нью-Йорку, в магазині «Стренд». Гарний магазин, демократичний  — під вікнами, на тротуарі, виставляє ряди полиць зі зниженими в ціні книгами, серед яких, якщо попорпатися, можна знайти щось цінне за смішною ціною.
Але розмова, власне, не про гроші, а про читання.
У нью-йоркському метро читають старий і молодий, афроамериканець та китаєць, європеоїд і латинець. Газети, журнали, книги — паперові та електронні. У мобільники теж дивляться, але читання як таке всім цим розважальним гаджетам не дуже програє. Читають, одним словом, багато й багато хто. Нью-йоркська підземка — якщо й не така, що читає найбільше за всіх у світі, то одна з таких, що читає найбільше.
Це я до чого? До того, що балаканина про безкультурних американців, якою продовжують нині задовольнятися не лише квасні патріоти, але й досить молоді й начебто вже не травмовані радянською владою люди, не просто не має з реальністю нічого спільного, але ще й, судячи з усього, слугують напівсвідомим маскуванням для кепського стану речей на наших духовних теренах. Ось у нас в метро читають так читають! Прямо захлинаючись. І черги в книгарнях теж стоять. Стоять чи ні? Не пригадую.
Звичайно, ніхто статистику не веде, але ж навіть на око дуже помітно. Міфи, втім, річ живуча. Чи було київське метро таким, що читає найбільше за всіх у світі — питання з неочевидною відповіддю. Але як йому надати такий статус — предмет ще більш широкої дискусії, оскільки незрозуміло, з чого почати. Зі шкіл? З дитячих садків? З родини? Із загального підвищення рівня життя? З обрання чесної влади? З якого кінця не підійдеш — окреслюється проблема неосяжних розмірів.
Адже Нью-Йорку в його нинішніх кордонах — всього лише сто років. Так, американцям за цей час ніхто серйозно не заважав. Але ж і нам, за великим рахунком, вже більше 20 років ніхто не заважає. Окрім нас самих, звісно.


Дмитро Десятерик (газета "День")


23 липня 2013 року



Трафальгарські читання




На головній площі Лондона відбулися публічні читання. Таку практику застосовують вже другий рік поспіль. Письменники, драматурги, актори та інші відомі люди під час фестивалю «Отримай читання» поділилися з присутніми уривками улюблених творів. Так, письменниця Саллі Гарднер читала власного «Дивакуватого місяця» (який здобув цьогорічну «дитячу» літературну премію Карнегі), актор Х’ю Грант — «Лев, чаклунка і платтяна шафа» серії «Хроніки Нарнії», а модель Лілі Коул обрала «Вінні Пуха». Втрата інтересу до літератури — світова негативна тенденція. З огляду на це журналісти британської газети London Evening Standard запустили кампанію, котра має популяризувати читання (особливо серед дітей).

За матеріалами газети "День"



16 травня 2013 року

Жанр сучасної мелодрами
(на прикладі роману Люко Дашвар «Мати все»)

Жанр мелодрами в українській літературі ХХІ ст.. представлений у творчості Ірен Роздобудько, Люко Дашвар, Лариси Денисенко та ін. Перевага жіночих імен серед авторів мелодрами наводить на думку про гендерне розмежування сучасних жанрів.
Сучасна мелодрама сприймається як типовий масовий продукт, виступає синонімом телевізійної «мильної опери», що розрахована суто на жіночу аудиторію, тому й користується спектром зображально-виражальних засобів, здатних зацікавити потенційних глядачів/читачів. Кінематографічна мелодрама вирізняється гострою інтригою, різким протиставленням добра і зла, наявністю ідеального героя і нещасної героїні, що потрапляють під вплив фатальних обставин, емоційним впливом на почуття глядачів.
У суто поетикальному ключі мелодраматичні елементи постають як несподіваність, випадок, таємниця, підсилена емоційність, емфатичне мовлення, ліризм, трагізм розв’язки. Також серед основних ознак сучасної мелодрами можна виокремити почуттєві надуживання та несподівані, екстремальні, майже фантастичні ситуації, у які потрапляють головні герої.
Розглянемо характерні риси жанру сучасної української мелодрами на прикладі роману «Мати все» Люко Дашвар.  Драматична історія життя трьох жінок у романі «Мати все» - літньої, середнього віку і зовсім юної – позначена заплутаною інтригою, підвищеною емоційністю, гіперболізацією пристрастей, різким протиставленням добра і зла, навіть деякою морально-повчальною спрямованістю. Зіставивши ці ознаки із визначенням жанру мелодрами, знаходимо безсумнівну подібність.
В основу сюжету мелодрами, як правило, покладено життя звичайних людей із їхніми пристрастями та розчаруваннями, прагненнями, мріями й боротьбою за щастя. Учинки й долі героїв роману «Мати все» підпорядковані єдиній меті – віднайти щастя. Але для кожного з них щастя має своє значення: для Іветти Андріївни щастя ототожнюється з цілковитим контролем над своїм сином – нібито заради його ж добробуту, для Ліди – із «золотою серединою» між коханням і родинним обов’язком, для Раєчки – з можливістю кохати Платона, жити заради нього, нехтуючи всіма матеріальними благами. Сюжет сучасної мелодрами завжди засновується на випадку з життя певної родини або кількох людей. Масштабність подій не має особливого значення. Мелодраматичні герої не розв’язують глобальних завдань, вони намагаються влаштувати власне життя, переймаючись проблемами, які турбують їх тут і тепер. Герої мелодрами здебільшого пасивні, позбавлені живих характерів, уособлюють прямолінійні етичні схеми.
Сюжет роману «Мати все» становлять події, пов’язані з життям звичайної київської родини – професора медицини, вдови академіка Вербицького Іветти Андріївни. В основі роману – реальна життєва історія, свідком якої письменниця стала колись на одеському пляжі й у якій, на думку авторки, багато людей зможуть побачити власне невигадане життя. «Все, що в цій книжці відбувається, погано перекладається взагалі на інший світ. Бо все це може статися лише тут і лише з нами».
Хоча мелодрама досить часто спотворює реальну дійсність, гіперболізуючи почуття й переживання протагоніста, послідовне й принципове використання архетип них колізій та образів дає змогу читачеві ідентифікувати, співвіднести себе з тим чи тим героєм. Таким чином створюється ілюзія правдивості, не вигаданості зображувальних подій, що й забезпечує найбільший ступінь співпереживання головним героям мелодрами. «Я зараз ходжу своїм київським Подолом, де моя домівка, і роззираюся – в якому, цікаво, будинку жили ті жінки, яких оце так помордувало любов’ю? В те, що вони були справжні, я вірю абсолютно. Бо в книжках Люко Дашвар рівно стільки вигадки, скільки ми самі завжди придумуємо про себе і тим живемо. Її  історії – лише справжні, такого не придумуєш  - бо, якби придумав, це було б дешевою підробкою».
Позбавлена примітивної сентиментальності та банальних мелодраматичних ефектів, сага про незвичайну київську сім’ю тримає читача в напрузі від першої до останньої сторінки. Виразна нестандартна сюжетна лінія, мінімум відступів і вставок, продумана система образів, наскрізні промовисті деталі, оригінальний ідейно-тематичний зміст, безперечно, дають підстави визнати цей роман якісним зразком масової літератури.
Проте серед сучасних українських письменників оцінки творчості Люко Дашвар досить неоднозначні. Так, Світлана Пиркало назвала її найдинамічнішим автором у сучасній українській літературі, професійним сценаристом, що взявся за прозу. На думку Леоніда Кононовича, Люко Дашвар «будує сюжети на готовому матеріалі, який бере просто «із життя». Суконна газетна мова, поверхове ставлення до «матеріалу», дешева сенсаційність – усе це набиває оскому вже на перших сторінках роману. . . з абсурду людського існування авторка зуміла витворити продукт, який користується стійким попитом на читацькому ринку в Україні». Серед вад критики називають також надмірне використання сюжетних штампів, мовно-стилістичні огріхи, порушення жанрових канонів масової літератури.
Незважаючи на такі суперечливі оцінки авторки, популярність роману «Мати все» як масового продукту очевидна. Про це свідчать і численні схвальні відгуки читачів на літературних форумах: «Це неймовірно! П’ятнадцять хвилин тому дочитала «Мати все» й тепер не знаходжу собі місця. . . Емоції захопили мій мозок. . . Енергетика Ваших книг захоплює з перших слів і починає відпускати (як мінімум) через тиждень після прочитання останньої сторінки»; «Учора за вечір прочитала  «Мати все». . . Це щось! Захоплює з першого рядка! Але як завжди сумний кінець. . .»; «Прочитала всі Ваші книги. Я в захваті, уже півміста передає з рук у руки Ваші книги»; «Усі чотири книги читала на одному подиху! Чекаю з нетерпінням наступного Вашого шедевра».
            Загальний наклад роману «Мати все» - понад 52 тисячі примірників, що для сучасної української літератури справді є показовим. «Книги Люко Дашвар називають «масовою літературою», і на відміну від багатьох інших жанрових авторів, книги яких розходяться порівняно невеликими накладами, Люко Дашвар справді можна назвати масовою». У романі авторка широко користується прийомами кінематографу, що надає оповіді динамічності: чіткий поділ на епізоди-сцени, велика кількість діалогів, описи місця дії, зовнішності героїв дуже лаконічні, схожі на ремарки. Загалом текст твору нагадує сценарій до фільму.
Хоча роман «Мати все» Люко Дашвар не потребує глибокого осмислення, у ньому немає алюзій, ремінісценцій, інтертекстуальних образів – усього того, що у процесі сприймання вимагає значного духовного досвіду та інтелектуальних зусиль, проте він розрахований на різночитання, осягнення підтексту. Про це свідчить уже багатозначна назва роману, яку читачі можуть інтерпретувати відповідно до власного світогляду. Подвійний концепт назви «Мати все» майстерно прихований у підтексті. «Мати» у формі дієслова чи у формі іменника: мати ВСЕ чи МАТИ – все? На це питання можна відповісти, лише дочитавши останню сторінку роману. «Назва «Мати все», як і назви усіх книжок Дашвар, що побудовані на грі слів, має неперевершену властивість з ювелірною точністю передавати захований у сюжетні лінії зміст».
Як відомо, жанр мелодрами в основному орієнтований на жіночу аудиторію, що й зумовлює його специфіку. Іноді термін «мелодрама» вживається як синонім «жіночого любовного роману», де стрижневою темою виступає тема кохання. Проте в  «Мати все» любовна лінія відступає на другий план, натомість під новим кутом зору розглядається доля української жінки, увага зосереджена на двох архетип них концептах – «мати» і «материнська любов». Образ головної героїні книжки, матері Іветти Андріївни – це збірний образ українських матерів, які ладні зробити все, аби тільки їхні діти були щасливі: « Вербицькі жертвують усім заради щастя своїх дітей». Проте щастя Іветта Андріївна розуміє по-своєму, не враховуючи думки дітей, дбаючи передусім про непохитність власного авторитету, що й призводить до сімейної драми: смерті сина Платона, невістки Раєчки, нещасливого шлюбу доньки Ліди, зрештою – й самої Іветти.
Загалом у сучасній мелодрамі збереглися такі риси класичної, як конфлікт, що розгортається на основі кохання, родинних стосунків; наявність любовного трикутника; ефектна, несподівана розв’язка. У композиційному аспекті для жанру сучасної мелодрами характерні динамічна дія, яскраві конфлікти, емоційна мова, наявність таємниці, несподіванки тощо. Проте в сучасних зразках цього жанру простежуються соціальні мотиви, часом соціальні протистояння виходять на перший план, спричинюючись до нещасливого кохання; характери набувають чіткого соціального забарвлення, випадок хоч і відіграє вирішальну роль, але причиново - наслідкові зв’язки в сюжеті посилюються.




29 січня 2013 року


На Аскольдовій могилі - український цвіт. . . 
(Сьогодні - 95 років бою під Крутами)


На сторінках нашої найновішої історії кривавими буквами найбільших героїчних подвигів записаний бій під Крутами. Гляньмо ж ближче на ті події, перенесімося думкою і духом у той час, у ті місця і на той шлях, що звів українських юнаків під Крути.
      Народження Української Народної Республіки як самостійної держави відбулося 20 листопада 1917 року проголошенням ІІІ Універсалу на розширеному засіданні Малої Ради, яке завершилося співом гімну "Ще не вмерла Україна". Президентом держави став Михайло Грушевський. Безперечно, утворення самостійної Української держави викликало величезний спротив з боку російського більшовицького уряду на чолі з Ульяновим - Леніним. Пустивши в хід провокації, демагогічні обіцянки, більшовики в грудні 1917 року утворили в Харкові так званий Український радянський уряд, що складався з росіян та зрощених українців. Розпочалася жорстока боротьба за повалення Центральної Ради і ліквідацію незалежної Української держави.
      На той час фактично української армії, яка б могла протистояти російській більшовицькій армії, не було. Проти більшовиків стали найкращі, віддані Україні полки, які навіть не встигли повністю укомплектуватися: Січові стрільці Євгена Коновальця, Слобідський Кіш Симона Петлюри, але їх було замало, щоб протистояти більшовицькій агресії.
      Грізні звістки донеслися до Києва. Не було тоді в Києві свідомого юнака, який би не рвався на фронт, захищати свій край. Організаційний комітет молоді оголосив у пресі відозву до студентської юні. Було організовано студентський курінь Січових стрільців. До нього мали вступати українські студенти. Кожного дня приходили добровольці, навіть підлітки. Формування загону молодих захисників Центральної Ради проходило на суто добровільних засадах. На зборах Другої Української ім. Кирило-Мефодіївського братства гімназії, що відбулися 15 січня 1918 року, короткий виступ студента університету святого Володимира Миколи Лизогуба, який стояв перед гімназистами у військовій формі, своєю патріотичністю, запалом зачарував гімназистів: "Вступати до студентського куреня закликаю лише тих, хто вірить в Україну, готовий за неї вмерти. По кількох днях вирушимо на фронт. Ось і все".
      Запрошений на збори директор гімназії звернувся до вихованців з такими словами: "Ви - наша надія, надія української нації. Ми спромоглися організувати, врешті, й у Києві свої, українські гімназії, ми важко долаємо російськомовну надкультуру і в Києві, і в усій Україні. Ви не повинні йти на смерть заради України. Заради неї треба жити і творити в ній, сіяти далі поміж інших знання і любов до нашої землі". І далі: "Діти мої, побережіть хоча б тих, хто менший за Вас!"
      На це гімназисти відповіли:"Сьогодні час стріляти у ворогів України, а не промови говорити. І треба йти всім, як один, на фронт".
      Січень 1918 року. На Київ просувалися більшовицькі орди сумнозвісного царського полковника Муравйова. Київські студенти і гімназисти, прагнучи захистити молоду Україну, що лише ставала на ноги, організували курінь Січових Стрільців. Це була молодь, яка не мала в душі сумнів і вагань. Багато хто втік із дому, щоб уникнути тяжкого прощання з батьками. Більшість з них ніколи перед тим не тримали рушниці в руках.
Однієї ночі до Києва повернулись із поля бою юнаки. Уже більше місяця боролися вони з наступаючим ворогом біля Бахмача. Ніхто не надавав їм ніякої допомоги. Залишивши жменьку друзів боронити позиції, хлопці добралися до столиці і заявили, що без допомоги не повернуться. Але війська не було. Була тільки перша сотня студентського куреня. Курінь дістає наказ вирушати на фронт.
     27 січня курінь Січових стрільців, що складався із студентів Українського народного університету, студентів Університету святого Володимира та учнів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії, одержав наказ вирушити в похід і вночі 28-го виїхав у напрямі Бахмача. Молодіжний загін пройшов лише семиденну підготовку. І ось тих 250 юнаків під командою сотника Омельченка виїхали з Києва через Ніжин на фронт під станцію Бахмач, яку обороняли гайдамаки Слобідського Коша.
    У вагонах у стареньких одностроях їхали студенти із заржавілими крісами. І це в той час, коли військові склади були забиті зброєю. Пізніше їх захопили більшовики. Герої їхали не допустити московської орди на Україну, до рідного Києва. А через два дні лежали з головами, побитими багнетами московського ката.
    О 4 годині ранку 28 січня потяг зупинився на станції Крути, що за 120 кілометрів від Києва (на Чернігівщині). Далі їхати не було куди, бо наступна станція Ліски, як і Бахмач, були вже в руках більшовиків. Разом з гайдамаками та іншими вояками оборонців нараховувалося щось близько 600 і проти них ішла вдесятеро переважаюча більшовицька лавина, переважно з моряків Балтійського флоту, та Червона гвардія, до якої входили царські гвардійці, міські пролетарі і звільнені більшовиками з тюрем кримінальні злочинці.
   28 січня пройшло у безперервній підготовці до бою із знавіснілим ворогом: копали окопи, міняли стежі. .  . І ось надходив той вівторок, 29 січня. Дев`ята година ранку. У глибокому снігу, при 15-градусному морозі, у своїх благеньких шкільних шинелях, залягли юнаки в лаву, маючи по три набої на душу. Назустріч їм, як чорне гайвороння, посунуло більшовицьке військо, силою до 4-х тисяч бійців. Досвідчені бійці Червоної Армії, що пройшли школу війни, з допомогою кількох бронепотягів розпочали бій з юнаками. Тримаючи рушниці в замерзлих руках, ці діти зустріли ворога рясним вогнем! П`ять годин без перестанку студентський курінь стримував "червоні лави", знаходячись під градом куль та вибухів гранат, проте ніхто не думав кидати позиції, відступати.
     Втрачаючи надію на перемогу, комендант гайдамаків і юнаків дає наказ "Відступати!" Але студенти зрозуміли його, як "Наступати!" й пішли в атаку багнетами, бо не мали вже більше набоїв, і до вечора майже всі загинули в рукопашному бою. Тоді поклали свої голови на крутянських полях, за станцією і на самій станції майже 300 стрільців. Історія знає багато жертв, але такої сторінки вона ще не розгортала перед людськими очима.
18 березня в Києві на Аскольдовій могилі хоронили останки знайдених 18 загиблих під Крутами юнаків. Хоронив їх весь Київ. Над могилою прощав героїв президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський словами: "Для вас ця могила лишається навіки полум`ям віри...Діти України...Це ваша могила...вона буде тим дзвоном, що взиває живих...не дасть нам спинитися...не дасть забути". 
    Завдяки бою під Крутами була врятована Українська Народна Республіка. Хоробрі юнаки стали прикладом патріотизму, для всіх наступних поколінь. Саме тому кожного року 29 січня, незважаючи на тріскучі морози і для багатьох неблизьку відстань, до меморіального комплексу "Пам`яті героям Крут" у Борзнянському районі приїздить молодь з усіх куточків країни. Сьогодні також тут полум`яніють квіти і звучать урочисті слова мітингу-реквієму, рвуться у небо пісні. Найцінніше те, що кожен, хто сьогодні торкається душею тих далеких героїчних подій, усвідомлює: допоки ми всі виконуватимемо свій громадянський обов`язок, керуючись гаслом "Якщо не я - то хто?", доти Україна буде непереможною.




13 грудня 2012 року

Ворожіння на Андрія


13 грудня святкуємо День святого Андрія Первозваного. З усіх свят річного календарного циклу день Андрія Первозваного є одним із найтаємничніших, найцікавіших, цього дня відбуваються заклинання й угадування майбутнього, ритуали з калетою та інші ворожіння. Андрієва ніч допомагає незаміжнім дівчатам пізнати свою долю: чи доведеться ще рік дівувати, чи на щасливицю чекає вдале заміжжя. Ворожити слід у ніч перед святом.
Ворожіння на черевикові. 
Дівчата кидали через ворота черевичок на вулицю так, щоб він перевертався, і стежили, у який бік ляже носком. Із того боку прийде парубок, якому дівчина стане за дружину. Якщо черевичок падав носком до воріт тієї дівчини, яка ворожила, то цього року їй судилося сидіти в дівках.
Ворожіння за допомогою снігу.
Робили сніжки й кидали у чиєсь подвір`я. Якщо загавкає собака, та ще й грубо, дівчина одружиться зі старим чоловіком, якщо тонко - з молодим.
Ворожіння за допомогою олова, свинцю або воску.
Розтопивши олово, свинець або віск, загадували бажання й виливали у воду; потім, вийнявши з води, розглядали, яке зображення вийшло, за ним і вгадували свою майбутню долю: будинок - до статку, кружечки, схожі на монети, - до багатства, овочі й фрукти - до здоров`я.
Ворожіння на ім`я.
Зустрівши на вулиці чоловіка, дівчата питали: "Дядьку! Як вас звати?" Дядько казав  ім`я - і так мав зватися майбутній чоловік тієї дівчини, яка спитала.
Ворожіння на чоботах.
Дівчата по черзі переставляли чоботи, міряючи хату від стола до порога. Чий чобіт вийде за поріг, та перша візьме шлюб.
Ворожіння на гребінці.
Дівчина, лягаючи спати, клала під подушку гребінця і нашіптувала: "Суджений -ряджений, розчеши мені голову". Хто присниться, з тим і випаде шлюб.
Ворожіння на каблучці.
Каблучку кидали на підлогу й стежили за нею. Якщо каблучка покотиться до дверей, дівчина скоро одружиться.